Такий стан не варто ігнорувати, тому що при показниках понад 40-41 °C зростає ризик ураження нервової системи, нирок, м’язів і розвитку поліорганної недостатності.

Причини

Причинами гіпертермії можуть бути:

  • Інфекційні захворювання. Температура підвищується на тлі ГРВІ, грипу, пневмонії, тонзиліту, пієлонефриту, кишкових інфекцій або COVID-19.
  • Перегрів і теплове навантаження. Виникає при тривалому перебуванні на сонці, у задушливому приміщенні, під час фізичного навантаження в спеку або при зневодненні.
  • Медикаменти та токсичні речовини. Деякі препарати (нейролептики, антидепресанти, метоклопрамід, стимулятори, а також речовини, що викликають зневоднення) можуть порушувати терморегуляцію або впливати на нервову систему.
  • Ендокринні та метаболічні порушення. Найбільш показовий приклад — тиреотоксичний криз (різке підвищення рівня гормонів щитоподібної залози). Температура при цьому поєднується з тахікардією, нервовістю, тремором, іноді серцевими порушеннями та проблемами з травленням. 
  • Після анестезії (злоякісна гіпертермія). Рідкісна, але небезпечна причина, яка виникає під час або після наркозу у людей із генетичною схильністю.
  • Системні та неврологічні критичні стани (сепсис, менінгіт, енцефаліт, інсульт, судомні стани)

Симптоми захворювання

Гіпертермія зазвичай супроводжується такими симптомами:

  • слабкість і виснаження;
  • сильна спрага і ознаки зневоднення;
  • головний біль і запаморочення;
  • нудота і блювання;
  • пітливість або, навпаки, суха гаряча шкіра;
  • серцебиття (тахікардія);
  • прискорене дихання;
  • порушення координації і нестійкість;
  • різке погіршення стану, переднепритомність;
  • порушення свідомості;
  • судоми або втрата свідомості;
  • задишка і слабкий пульс.

Показання до госпіталізації

При гіпертермічному синдромі госпіталізація потрібна в тих випадках, коли температура становить ризик для мозку, серця, нирок та інших органів або коли за нею може стояти тяжкий патологічний процес. Тобто, лікар оцінює всю сукупність симптомів і загальний стан пацієнта.

Один із головних критеріїв – температура 40 °C і вище, особливо якщо вона швидко наростає або не знижується. Такий рівень температури вже пов’язаний із підвищеним ризиком ураження центральної нервової системи та розвитку органної дисфункції. 

Окрема підстава для невідкладної допомоги – будь-які порушення свідомості (сплутаність, дезорієнтація, неадекватна поведінка, судоми, виражена сонливість, непритомність). Не менш серйозно оцінюють дихальні й гемодинамічні порушення. Якщо на тлі високої температури з’являються задишка, прискорене дихання, зниження артеріального тиску, слабкий пульс або ознаки шоку, людину потрібно госпіталізувати. 

Показанням до стаціонарного лікування є також ознаки зневоднення або ураження внутрішніх органів (сильна спрага, сухість слизових, темна сеча, мала кількість сечі, повторне блювання, неможливість нормально пити, різка слабкість). Такі прояви свідчать про те, що організм уже не компенсує втрати рідини і в таких ситуаціях людині може знадобитися інфузійна терапія, лабораторний контроль і моніторинг функцій органів.

Госпіталізація також потрібна тоді, коли є підозра на тяжку причину гіпертермії, наприклад, сепсис, менінгіт або енцефаліт, пневмонія з дихальною недостатністю, тиреотоксичний криз, злоякісна гіпертермія, медикаментозний токсичний синдром, інсульт чи інше гостре неврологічне порушення.

І ще один важливий момент – ситуація, коли температура зберігається, а її причина залишається незрозумілою. Гіпертермічний синдром неясної етіології прямо входить до показань для госпіталізації.

Як проходить лікування гіпертермічного синдрому

Лікування гіпертермічного синдрому починається з оцінки загального стану пацієнта. Лікар враховує рівень свідомості, контактність, здатність пити, наявність блювання, задишки, судом або ознак зневоднення. 

Перший етап лікування – полегшення стану. Якщо пацієнт погано переносить температуру (у нього є виражена слабкість, біль, неможливість нормально пити), то застосовують жарознижувальні препарати. Другий важливий етап – відновлення рідини. На фоні гарячки організм втрачає більше води, тому регулярне пиття невеликими порціями є частиною лікування. Але якщо пацієнт не може пити, має багаторазове блювання або зменшення сечовиділення, може знадобитися інфузійна терапія.

Далі проводять пошук причини. Якщо стан стабільний і джерело зрозуміле, лікування можливе амбулаторно. Але якщо температура зберігається, погано реагує на терапію або причина неясна, призначають додаткові обстеження (аналізи крові, сечі, маркери запалення, за потреби інструментальні методи). У складних випадках пацієнта госпіталізують для діагностики та лікування під медичним контролем.

Особливості лікування у дітей

У дітей гіпертермічний синдром потребує більш уважного підходу, ніж у дорослих, оскільки дитячий організм інакше реагує на температуру, швидше втрачає рідину і гірше переносить перегрів. Тому лікар завжди оцінює не тільки показник на термометрі, а загальний стан дитини – як вона поводиться, чи реагує на звертання, чи п’є, як дихає.

Особливо обережно підходять до немовлят, адже у них навіть нетривала гарячка може бути ознакою серйозної інфекції, яка ще не проявилася іншими симптомами. Чим менша дитина, тим менше часу варто витрачати на спостереження вдома і тим швидше потрібно звернутися до лікаря.

Жарознижувальні препарати застосовують, якщо дитина дійсно погано переносить температуру: плаче, виглядає виснаженою, не може спати або відмовляється від пиття. Якщо ж загальний стан відносно задовільний, немає потреби будь-що знижувати температуру до «нормальних» цифр.

Під час гарячки дитина швидко зневоднюється, тому важливо регулярно давати пити і стежити за сечовипусканням, станом слизових та поведінкою. Якщо дитина відмовляється від води, стає млявою або рідко мочиться, це сигнал, що потрібна медична допомога.

Не завжди причиною високої температури є інфекція. У спеку, особливо у маленьких дітей, це може бути перегрів. У таких випадках необхідно охолодити дитину, забезпечити пиття і спостерігати за станом.

Профілактика

Профілактика гіпертермічного синдрому в більшості випадків зводиться до базових речей, які реально працюють у повсякденному житті.

Найперше – це профілактика інфекцій, адже саме вони найчастіше викликають високу температуру у дітей. Важливо дотримуватися календаря вакцинації, регулярно мити руки, обмежувати контакти з хворими та не ігнорувати перші симптоми захворювання. 

Другий важливий момент – достатнє пиття під час хвороби. При температурі організм швидше втрачає рідину, тому дитині потрібно регулярно пропонувати воду невеликими порціями. Чекати, поки вона сама попросить пити, — не найкраща тактика. Також важливо уникати перегріву, особливо у маленьких дітей. Не варто надмірно укутувати дитину, залишати її в задушливому приміщенні або на сонці в спеку. Організму має бути комфортно віддавати тепло.

Коли варто записатися на прийом до педіатра

Звернутися до педіатра варто коли температура виглядає не як звичайна реакція на інфекцію, а як стан, що потребує оцінки лікаря.

Обов’язковий огляд потрібен:

  • якщо дитині до 3 місяців і температура 38 °C або вище;
  • у віці 3-6 місяців – при температурі від 39 °C;
  • якщо гарячка тримається кілька днів або не має зрозумілої причини.

Консультація також необхідна, якщо температура поводиться нетипово або супроводжується іншими симптомами, а саме слабкістю, відмовою від їжі та пиття, блюванням, діареєю, висипом, задишкою, болем (у животі, вусі, при сечовипусканні). 

Якщо ж у дитини спостерігається порушення свідомості, сильна сонливість, утруднене дихання, зміна кольору шкіри, висип, що не зникає при натисканні, судоми, різка слабкість або стан, коли дитину неможливо напоїти, необхідно діяти швидко і звертатися за медичною допомогою.