У практиці лікаря-ендокринолога пацієнти із захворюваннями щитоподібної залози посідають одне з перших місць. За даними тиреоїдологів світового значення на сьогодні відзначено значне зростання захворюваності на тиреопатію. Основна і глобальна причина цього - погіршення екологічної ситуації, почастішання стресових ситуацій.
Як показують наші спостереження, щодня на прийом до лікаря-ендокринолога звертаються пацієнти за рекомендацією різних спеціалістів зі словами: "Докторе, у мене зоб. Будь ласка, перевірте мені щитоподібну залозу».
Зобом називають збільшену щитоподібну залозу. Причинами її збільшення можуть бути дефіцит йоду, аутоімунні захворювання, формування одного або більше вузлів. Зоб найчастіше з'являється на тлі зниження секреції гормонів щитоподібної залози, внаслідок вторинних дефектів біосинтезу, що призводить до підвищення рівня тиреотропного гормону (ТТГ), який і стимулює ріст щитоподібної залози.
Підвищений рівень ТТГ відповідає за збільшення щитоподібної залози, за гіпертрофічної форми тиреоїдиту Хашимото поряд із фіброзом, спричиненим аутоімунним процесом.
Як перевірити щитоподібну залозу?
Щитоподібна залоза розташована поверхнево, складається з правої та лівої часток, з'єднаних перешийком. Маса щитоподібної залози 30 - 60 гр. Вона вкрита капсулою. Структурною та функціональною одиницею щитоподібної залози є фолікул. Колоїд являє собою йодовмісний білок, тиреоглобулін. У фолікулах відбувається біосинтез йодованих тиреоїдних гормонів.
В організмі людини міститься 20-30 мг йоду і близько третини його припадає на частку щитоподібної залози. Будучи ендокринним органом, щитоподібна залоза виділяє в кров гормони, які впливають на весь організм людини. Тому обстеження щитоподібної залози передбачає дослідження - як структури, так і її функції.
Перше обстеження, яке має провести лікар-ендокринолог на прийомі - це пальпація щитоподібної залози. Метод досить інформативний, бо він надає можливість лікарю-ендокринологу припустити про наявність патології з боку щитоподібної залози. Під час обстеження щитоподібної залози необхідно визначити її розмір, форму, консистенцію та якщо є вузлові утворення, - їхню кількість, розміри, рухливість.
Важливо зазначити, що в пацієнтів із довгою та тонкою шиєю щитоподібна залоза без патології може сприйматися лікарем як зоб, а в пацієнтів із короткою шиєю, навпаки, зоб і вузли іноді важко виявити. Підкреслимо, що результати дослідження щитоподібної залози методом пальпації багато в чому залежать від досвіду лікаря.
Основним же діагностичним інструментом є ультразвукова діагностика (УЗД). У подальшому результати будуть корисними не тільки для самої діагностики, а й для подальшого моніторингу об'єму щитоподібної залози або розмірів вузлів.
Крім того, після УЗД можна припустити, які з вузлів мають бути піддані тонкоголковій біопсії з цитологічним дослідженням. Кожного пацієнта, у якого цитологія не належить до доброякісної, слід направляти до хірурга. Усі доброякісні вузли рекомендують спостерігати в динаміці з проведенням УЗД протягом 6-12 місяців після біопсії. Якщо відзначається зростання вузла, біопсію необхідно повторити.
Види патології щитоподібної залози
1. Дифузне збільшення щитоподібної залози без вузлів і гіпертиреозу називають дифузним нетоксичним зобом. Найчастішою причиною дифузного зобу є дефіцит йоду. Якщо дифузний зоб виявляється більш ніж у 5 % населення в тій чи іншій географічній області - його називають «ендемічним зобом».
Поширеність зоба, дифузного і вузлового, залежить від забезпеченості населення йодом.
Існує масова йодна профілактика (вживання в їжу йодованої солі) та індивідуальна, якщо є патологія з боку щитоподібної залози. У такому разі пацієнти мають проконсультуватися з лікарем-ендокринологом.
Усім вагітним, жінкам, які годують грудьми або планують вагітність, рекомендують додатково вживати 150 мг йоду щодня.
2. АІТ (аутоімунний тиреоїдит). За останні 10 років в Україні відзначено зростання захворюваності на АІТ на 66 %. Згідно з сучасними уявленнями - АІТ комплексне полігенне органоспецифічне захворювання, розвитку якого сприяють екзогенні, ендогенні та генетичні чинники.
Діагноз ставиться за даними висновку УЗД діагностики та лабораторних досліджень (визначення АТТГ, АТПО). Ефективного лікування АІТ на сьогоднішній день не відзначено. Лікарі-ендокринологи можуть лише виявити наслідки АІТ - це порушення функції щитоподібної залози, гіпотиреоз або тиреотоксикоз. Якщо діагностовано гіпотиреоз, призначають препарати левотиронсину. При діагностуванні тиреотоксикозу призначаються тиреостатити (карбімазол або пропілтіоурацил).
Лікування зоба у кожного з пацієнтів має бути індивідуальним. Це залежить від причини та клінічної картини. Існує безліч варіантів лікування: спостереження в динаміці, прийом препаратів йоду, супресивна терапія тиреостатинами, лікування 131-І, хірургічне лікування. Якщо зоб протікає безсистемно, ведеться диспансерне спостереження без специфічного лікування (динаміка УЗД - кожні півроку, рік).
Наші спостереження показують, що прийом йодовмісних препаратів забезпечує зменшення об'єму щитовидної залози у дітей і підлітків, які проживають у йододефіцитних районах.
Останнім часом з'явилися відомості про успішне застосування селену під час терапії АІТ, вузлових формах зоба, а також застосування антиоксидантів (вітаміни А, Е, С), що сприяють зменшенню вільних радикалів, які відповідають за порушення тканини щитоподібної залози.
У лікуванні АІТ застосовують і хірургічні методи лікування. Показаннями до хірургічного втручання є такі чинники:
- онкологія (ризик виникнення та розвитку злоякісного процесу);
- хірургічні показання (коли гіпертрофована щитоподібна залоза чинить тиск на прилеглі тканини).
Насамкінець зазначимо таке: поширеність захворювань щитоподібної залози в загальній популяції оцінюють загалом у 1 - 2 %. Таким чином, вони вважаються одним із найпоширеніших захворювань людини, що піддаються лікуванню.
З цієї причини доцільним є проведення скринінгу захворювань щитоподібної залози, принаймні, в деяких групах населення, наприклад, у вагітних або осіб похилого віку, у дітей зі скаргами на стомлюваність, сонливість, порушення пам'яті.
.webp)
